Візуальний формат. Основний і головний засіб візуальний та аудіовізуальних медіа.

Тема уроку : Візуальний формат. Основний і головний засіб візуальний та аудіовізуальних медіа.

Мета уроку :  сформувати поняття: культура, візуальна культура, візуальна медіа культура, візуалізація, бачення.

Виховна : виховувати  інформаційну культура в сучасному інформаційному суспільстві.

Розвивальна : розвивати навички медіа культурної особистості, тобто тої яка комфортно відчуває себе в сучасному суспільстві та вміє сприймати, аналізувати, оцінювати медіа текст, займається творчістю та ін..

Хід  уроку

Організаційний момент

Привітання. Підготовка класу до занять. Перевірка присутності на уроці.

Актуалізація.

Вивчення нового матеріалу

Нині не можна уявити життя без медіа. А що, пригадаймо, означає слово «медіа», що стоїть за цим поняттям?

Сучасне значення «медіа» — це засіб, через який опосередковано здійснюється комунікація між людьми, групами людей. Сьогодні медіа — це всі засоби масової комунікації, а також засоби масової індивідуальної комунікації й, так звані, мережеві мультимедійні засоби.

Медіазасоби, їх функції

Засоби масової комунікації (медії) виникли не на порожньому місці. Вони з'явилися тоді, коли історія технічного розвитку сягнула певного рівня. Спочатку у ХУст. у Німеччині було винайдено пристрій для друку книжок, що, без перебільшення, відіграло дуже важливу роль у культурі загалом та сприяло й прискорило науково-технічний розвиток зокрема. 

Перший друкарський станок І. Гуттенберга (1445 р.)на тлі глобальних винаходів з'явилися й інші, менш масштабні, але не менш значущі для людини, — фотографія, телеграф, кінематограф, радіо, телефон, телебачення, а також цифрові технології способу запису інформації, мікропроцесор (комп'ютер), принципово нові інформаційно-комунікаційні системи (Інтернет) тощо. 

Фотографія та кінематограф, радіо та телебачення, друк і копіювальна техніка, мобільний зв'язок, комп'ютер, Інтернет тощо — все разом становить медіазасоби або засоби масової комунікації.

Що ж об'єднує в один ряд такі різноманітні за своєю технічною природою та функціями речі? Насамперед, усі вони налагоджують комунікацію як між окремими людьми (телеграф, телефон), так і між певними групами людей: редакція газети/журналу та читачі (друковані видання), знімальна група та кіноглядачі (кінематограф), автори телепрограм і телеглядачі (телебачення) тощо.

Медіакультура, її візуальний аспект

Сукупність засобів масової інформації становить суспільний, культурно-історичний феномен, сутність якого полягає у створенні медіатехнічних засобів та медіаінформації, її опосередкованої передачі одними групами людей та її опосередкованому ж сприйманні іншими. Все це становить — медіакультуру — практичну й інтелектуально-духовну діяльність людини, опосередковану медіазасобами.

Іншими словами, медіакультура — це виробництво, результатом якого є нові медіа-засоби, медіатехнології та медіапродукція у формі книжок, періодичних видань, радіопрограм, телепрограм, документальних, художніх фільмів, фотозображень тощо.

Томас Фойерштейн, 2009, фото, сайнс- арт, «Маніфест»

Рука рухається і малює на стіні каракулі, виходячи з даних про курс акцій страхових компаній. Але, без сумніву, глядачам не зрозуміло, падає ціна на акції чи зростає.
едіакультура може бути й мистецтвом, особливо у сфері фотографії, кінематографії, новітніх видів мистецтва, так званого медіамистецтва (відео-арт, сайнс-арт, нет-арт тощо). 

У медіакультурі є одна важлива особливість: переважна частина її продукції представлена у візуальному або аудіовізуальному форматі. Так, якщо у друкованих засобах, інтернеті візуальний аспект доповнює письмовий текст, то вже у фотографії, кінематографі, телебаченні — візуальне переважає.

 Культурологічний аспект візуальної медіа культури

Як ми вже зазначали, візуальна медіакультура це, передусім, виробництво візуальної медіапродукції, яка наводнює штучне культурне середовище існування людини візуальними образами-зображеннями, поданими у різних форматах(статичних, рухомих) і жанрах (фотопортрет, документальний фільм, телепрограма тощо). 

Візуальна медіакультура входить до складу загальної візуальної культури, яка передує в часі та охоплює практично всю штучну природу, створену людиною, й становить систему таких різноманітних візуальних підсистем як одяг, прикраси, вжиткові речі, архітектура, мистецтво тощо. 

Медіа здатні забезпечити передачу візуальної медіапродукції необмеженій аудиторії, і тому очевидний зв'язок візуальної медіакультури з масовою культурою.Масова культура породжується медіазасобами й повністю залежить від медіатехнологій. Головними ознаками масової культури, як і медіакультурної продукції зокрема, є демократичність і зрозумілість для загалу. 

Але на відміну від високої елітної культури, яка вимагає від людини інтелектуальних, емоційних зусиль, певної підготовки, досвіду, масова культура популяризує спрощену систему цінностей: примітивізацію стосунків між людьми; розважальність; сентиментальність; натуралістичне смакування насильства; пропагування культу речей; культу успіху, сильної особистості; сенсаційність тощо. Головним недоліком масової культури є те, що вона призвичаює людину до бездумного споживання, не вимагаючи інтелектуальних зусиль. 

 Особистісна візуальна медіакультура

Особистісна візуальна медіакультура — це психологічна складова загальної візуальної медіакультури. Вона становить психологічне утворення у виглядінабутої системи способів споживання візуальних медіа-текстів різноманітного формату. 

Дуже важливим моментом для формування особистісної візуальної медіакультури високого рівня є розвиток критичного та творчого мислення, творчого медіасприймання, зокрема візуального.

Підсумки

Візуальна медіакультура — це виробництво та споживання продукції завдяки візуальним, аудіовізуальним засобам масової комунікації. 

Візуальна медіакультура взаємозв'язана з візуальною та масовою культурою й становить вагому частину всієї медіакультури. Основними її функціями є спрямованість на масову аудиторію, розважальність, дозвіллєвість.

Контрольні запитання

У чому полягає суть слова «медіа» та його сучасна інтерпретація? Засоби масової комунікації та їх провідні функції.

Що таке «медіакультура»? Що таке «візуальна медіакультура»?

Щ о є спільного між візуальною культурою, масовою й візуальною медіакультурою? Яка відмінність між продукцією масової візуальної культури та візуального мистецтва?

Що таке «медіатворчість»? Зміст і функції.

Що таке «особистісна візуальна медіакультура»? Що необхідно для розвитку високого рівня візуальної медіакультури особистості?

1.      Домашнє завдання

Робота з зошитом

Виникнення журналістики в Україні. Перші періодичні видання.

Тема:Виникнення журналістики в Україні. Перші періодичні видання.

Мета: продовжити формування базових компетентностей учнів з теми «Преса» шляхом еврістично-пошукової діяльності суб’єктів навчального процесу із широким використанням мультимедійних засобів та елементів інтерактивної взаємодіі в групах; поглиблювати патріотичні світоглядні позиції слухачів курсу. Всебічно надавати всім етапам заняття профорієнтаційного спрямування.

Обладнання і матеріали: комплект мультимедійних засобів, ілюстративний матеріал до заняття.

Базові поняття: пресові видання, тижневик, часопис, альманах, редактор, видавець, формат видання.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань і мотивація діяльності учнів.(Інтерактивна бесіда)

     Незаперечним є факт, що протягом кінця XVIII- початку XIX століть Україна фактично залишалась напівколоніальною територією, розділеною між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. Зрозуміло, що такі історичні реалії сприяли частковій відокремленості культур західного та східного регіонів України – Галичини та Наддніпрянщини. Проте в обох регіонах виникають потужні культурні центри в найбільших містах.

Визначіть, що це за міста?    (Львів та Харків)

Не оминула ці культурні центри і друкарська справа, яка, зрозуміло, неможлива без преси. Під пресою в теперішні часи розуміють майже виключно газети й періодичні часописи. Але історично з цим поняттям треба пов’язати також  різні збірники, альманахи й деякі інші публікації, що виходили ще в часи, коли справжньої преси в сьогоднішньому розумінні не було, а її заступали різні «сурогати» — оці самі альманахи й подібні видання. Це особливо важливо для історії української преси, початки якої датуються значно пізнішими роками, ніж у Західній Європі, і навіть пізнішими, ніж у деяких сусідніх країнах. Таке запізнення має свої історичні пояснення.

Які саме? (напівколоніальний статус України, відсутність власної держави)

 Зародки часописів у Західній Європі маємо вже в XVI ст., а в XVII ст. вони виходять уже в сучасному вигляді; у Польщі - в другій половині XVII ст., в Росії й Угорщині — на початку XVIII ст. Логічним буде визначитись із хронологією вітчизняної журналістики.

Об’єктом історії української преси є, насамперед:

а) преса українською мовою (без огляду на правильність цієї мови, на мовні й правописні розходження);

б) чужомовна преса, що виходить на українських землях;

в) чужомовна, що виходить поза Україною, але присвячена українським справам чи якось інакше зв’язана з українським рухом або українською участю (інтелектуальною й матеріальною).

Слушним буде комплекс питань:

    коли саме виник той чи інший різновид української преси;

    які перші видання друкувались в Галичині та Наддніпрянщині;

    хто їх редагував, що друкували, яким був формат видань, їх тираж, соціальна спрямованість?

Пошуком відповіді на це комплексне питання ми і будемо займатись протягом  заняття.

ІІ Формування базових компетентностей( дослідницько-пощукова  робота в групах із використанням мережі Internet )

 Для розв’язання поставленої проблеми ми розділимось на дві   групи, які умовно назвемо «Галичани» та «Наддніпрянці». Шляхом пошуку в мережі Internet кожна із груп повинна віднайти інформацію стосовно  поставленої проблеми. Для полегшення пошуку інформації вам пропонуються наступні електронні адреси інтернет-ресурсів:

  http://litopys.org.ua/cultur/cult10.htm

  http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1195

http://ukrlife.org/main/evshan/shevchuk3.html

http://kharkov.vbelous.net/demokrit.htm

http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_50/Radionova.htm

http://sp-issues.narod.ru/6/polyakova.htm

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1643

http://www.izv.kharkov.ua/index.php?editionID=118&menuID=1105

Оріентовні зразки знайденої учнями інформації:

Група «Галичани»

Перші пресові видання в Галичині

Історію українською преси починають тепер із 70-х років XVIII ст. Умови історичного розвитку спричинили до того, що перші пресові видання на Україні з’явилися не  українською мовою. Перша газета в Україні, що про неї маємо відомості, видавалася у Львові. Це була «Gazette de Léopol», що почала виходити з січня 1776 р. Є вказівки, що вже й перед тим, скоро після прилучення Галичини до Австрії (1772), львівський друкар А. Піллер ніби видавав якісь «Повідомлення» чи «Вісті», й що видання їх  влада ніби заборонила у 1774 р., але про це не маємо певніших відомостей, та й самі публікації не збереглися.

«Gazette de Leopol» виходила як тижневик французькою мовою й була подібна до старіших від неї «Gazette de Varsovie» (з 1758 p.) і «Gazette de Vienne» (з 1759 p.). Зміст львівської газети, наскільки можна судити з першого річника, що лише й зберігся (переховується в бібліотеці Оссолінських у Львові), був виключно інформаційний., її інформації — політичні й побутові — були дуже різноманітні й торкалися всіх найвизначніших міст Європи. Своїм обсягом вони відповідають телеграмам і хронікерським новинам у теперішніх газетах. «Gazette de Leopol» мала ще окремі додатки, які містили почасти звичайні вісті, що були і в самій газеті, а почасти — оповістки. Між останніми були й книгарсько-бібліографічні, — з них видно, щó саме в ті часи читали в Галичині. В першому річнику газети зберігся один цілий додаток  італійською мовою. «Gazette de Leopol» друкувалася в друкарні згаданого вже Піллера у Львові. Власником і видавцем її був якийсь Осуді (chevalier Ossoudi). Видавалася ця газета для верхів галицького суспільства й проіснувала, як вважається, лише один рік.

Після появи львівської газети преса в Україні існує постійно, хоч і з деякими перервами. Причому аж до 1812 р. пресові публікації маємо виключно на Західній Україні, а саме - у Львові. Щодо преси, то Львів випереджає інші міста України на кілька десятиліть. Другим після «Gazette de Leopol» був львівський тижневик польською мовою «Pismo Uwiadamiające Galiciji». Виходив він усього півроку (в другій половині 1783 p), видавав його львівський німець Й. Ф. Шюц (Schütz). У січні 1784 р. цей часопис змінює назву на «Lwowske Pismo Uwiadamiające» й виходив ще цілий 1784 р. Видавцем цього другого «Pisma» була дружина згадуваного вже львівського друкаря А. Піллера.

Після року перерви (1785), коли у Львові не виходив ані один часопис, та сама пані Піллерова почала в 1786 р. видавати у Львові аж два півтижневики: німецькою мовою — «Lemberger Wöchenfliche Anzeigen» і польською — «Lwowskie Tygodniowe Wiadomoscie». «Anzeigen» виходив цілих десять років (до 1795 p.), a «Wiadomoscie» вже в 1787 р. занепали, бо не оплачувалися. Із 1795 р. замість «Anzeigen» починає виходити «Lemberger k. k. priviligirtes Intelligenz-Blatt», що протримався аж до квітня 1811 р. Всі ці часописи, крім хіба одного («Lwowskie Tygodniowe Wiadomoscie»), редагувалися досить примітивно й під оглядом національним були цілком індеферентними. Пояснюється це тим, що їх видавали чужі, мало пов’язані з краєм люди.

Першим денником у Львові був «Dziennik patryotycznych polityków», що виходив у 1792 — 98 рр. із перервою від червня 1793 до квітня 1794 р. Цей часопис не тільки своєю назвою, а також і своїм змістом та духом був польським, хоч його видавцем і першим редактором (у 1792 — 97 рр.) був український діяч і патріот отець Михайло Гарасевич.

З початку 1795 р. у Львові почав виходити й перший ілюстрований літературно-науковий місячник «Zbiór Pism Ciekawych, służący do poznania rożnych Narodów i Krajów, Wyjęty z Dzienników i innych Dziel Peryodycznych». Містив він майже виключно переклади французьких творів на теми з історії, географії, фізики, виховання й інше. Вийшло цього місячника лише шість чисел (січень — червень 1795 р.).

На початку XIX ст. у Львові з’являються й перші на Україні фахові часописи: в 1803 p. — «Militärische Zeitschrift», а в 1810 — 11 р. — «Annales Jurisprudentiae». B 1811 р. починає виходити й найстарша тепер в Україні «Gazeta Lwowska», а ще за рік  з’являються пресові видання й в Україні Наддніпрянській.

Група «Наддніпрянці»

Перші пресові видання на Наддніпрянщині

На Наддніпрянщині вся преса спочатку виходить російською мовою. Починається вона в Харкові, де ще в 1807 р. мали виходити «Харьковскіе Патріотическіе Листы». На це видання був уже дозвіл і від цензури, але воно все ж не здійснилося. Харків на початку XIX ст. був культурним українським середовищем. Тут був тоді заснований один на всій Російській Україні університет (1805). З Харківським університетом фактично був пов’язаний і перший на Наддніпрянщині часопис-тижневик «Харьковскій Еженедельник». З’явився він у 1812 р. Видавцем його був харківський книгар Лянгнер, а головна роль у ньому належала професорові Харківського університету К. Нельдехенові. «Харьковского Еженедельника» вийшло всього 12 чисел. Був це орган місцевого життя — орган Слобожанщини, в якому дуже цікавим представлено інформаційний матеріал. Але в ті часи на Наддніпрянщині не було ще сприятливих умов для розвитку преси, й «Харьковскій Еженедельник» занепав після першого року. Сталося це ніби з тієї причини, що було «в здєшнем крає весьма мало людей, интересующихся такими сочиненіями». Але вже в 1816 р. у Харкові з’являються два нових часописи: «Украинскій Вестник» і «Харьковскій Демокрит». Перші українські журнали на Наддніпрянщині видавалися силами й коштами тодішніх найвидатнішик українських діячів культури і письменників. У виданні «Украинского Вестника» брали участь такі сили, як проф. С. Філомафітський, поет і перекладач проф. Ф. Гонорський, Григорій Квітка. «Украинскій Вестник» мав завдання розвивати в своїх читачів любов до рідного краю й допомогти його пізнати. Головний зміст цього часопису складали матеріали з історії, географії й етнографії України. В цьому ж органі з’являлися й віршовані твори П. Гулака-Артемовського (напр., байка «Пан і Собака» й поема «Солопій та Хивря»); містив тут свої писання й Григорій Квітка-Основ’яненко. П. Гулак-Артемовський, тоді ще студент Харківського університету, друкував дещо також і в «Харьковском Демокрите» — сатиричному місячнику, що його видавав В. Маслович. «Украинскій Вестник» існував від 1816 до 1819 р.; життя «Харьковского Демокрита» було значно коротшим — він виходив лише в 1816 р.

Під впливом харківської групи молодих громадських діячів були й «Харьковскія ИзвЂстія» та деякі інші тодішні періодичні видання, що містили також і матеріали українською мовою. «Харьковскія ИзвЂстія» почали виходити в 1817 р. як тижневик. Було це видання Харківського університету; редагував їх Вербицький. Проіснували вони до 1822 р. В тих же роках виходили в Харкові ще «Украинскій Домовод» (1817) і «Труды Общества Наук». Від 1824 р. в Харкові почав виходити «Украинскій Журнал». Редактором його за призначенням університету був проф. Склабовський, а одним із найближчих співробітників — П. Гулак-Артемовський. Цей журнал проіснував до 1826 р. й здобув репутацію найкращого часопису. Але всі ці перші періодичні видання в Харкові не мали довгого віку. Після припинення «Украинского журнала» на п’ять років починається перерва, коли в Харкові не виходить жоден часопис, а з 1831 р. з’являються — замість органів періодичної преси — альманахи та збірники. Над цими  виданнями найбільше попрацював І. Срезневський, який у 1831 р. разом із Розковашенком видав «Украинскій Альманах», а з 1833 р. видає знамениту «Запорожскую Старину» (вийшло 6 частин).

ІІІ Практичне відтворення набутих компетентностей з елементами профорієнтації

1.    Інтерактивна взаємодія між групами у вигляді обміну набутою інформацією

На основі здобутої інформації представники груп здійснюють короткотривалі усні повідомлення і відповідають на питання опонентів.

2.    Створення власної друкованої продукції у вигляді інформаційного бюлетеня

Здобуту інформацію учні викладають в інформаційних бюлетенях. В них, зокрема, пропонується не просто викласти набуту інформацію, а зробити висновок про належність перших періодичних видань Галичини та Наддніпрянщини до української преси.

ІV Підведення підсумків заняття шляхом тестового експрес- контролю

І. Перше періодичне видання на території України з’явилося у:

1.        Львові.

2.        Києві.

3.        Харкові.

4.        Одесі.

ІІ. Г. Квітка-Основ’яненко був редактором такого видання:

1.     „Харьковский еженедельник”

2.     „Харьковский Демокрит”

3.     „Украинский вестник”

4.     „Украинский журнал”

ІІІ. Справжнє ім’я Гонорського:

1.                 Рудольф

2.                 Розумник

3.                 Розаліон

4.                 Розмай

VІ. Основний зміст журналу „Украинский вестник”:

1.                 Політичний

2.                 Інформаційний

3.                 Науково-літературний

4.                 Художній

V. Найбільше україномовних часописів з’явилося на території Східної України у такому періоді:

1.                 1812-1848

2.                 1848-1905

3.                 1905-1914

4.                 1914-1916

VІ. Першим журналом сатири й гумору на території України був:

1.  „Харьковский еженедельник”

2.  „Харьковский Демокрит”

3.  „Украинский смех”

4.  „Шершень”

V Оформлення кінцевого продукту заняття

Закінчити оформлення інформаційних бюлетенів і представити їх у друкованому вигляді.

Тема: Типи соціальної інформації та медіапотреби особистості. Аналіз типів соціальної інформації

Тема: Типи соціальної інформації та медіапотреби особистості. Аналіз типів соціальної інформації

-                 Навчити учнів характеризувати типи соціальної інформації  за критерієм істинності;

-                 Формувати вміння аналізувати особливості кожного типу соціальної інформації,

-                 Наводити прикладитипів соціальної інформації   із проглянутих медіа-текстів.

-                 Виховувати медіа-культуру учнів

Хід уроку

Мотивація навчальної       діяльності учнів

Актуалізація опорних зань.      

Перевірка д/з Аналіз типів соціальної інформації (робота з підручником)

Опанування  теоретичними та практичними навичками

Види інформації

За способом сприйняття

·                 Візуальна — сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.

·                 Аудіальна — сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.

·                 Тактильна — сприймається тактильними рецепторами.

·                 Нюхова — сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.

·                 Смакова — сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

За формою подання

·                 Текстова — що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови;

·                 Числова — у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії;

·                 Графічна — у вигляді зображень, подій, предметів, графіків;

·                 Звукова — усна або у вигляді запису передачі лексем мови аудіальним шляхом.

За призначенням      

·                 Масова — містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму"

·                 Спеціальна — містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація"

·                 Особиста — набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

Закріплення/узагальнення вивченого

Засідання творчої групи.

Створення проекту «Медіатека школи»

1. Медіатека (бібліотека, фонотека, відеотека, анотований каталог сайтів, збірки тематичних предметних презентацій тощо).

2.  Потокова аудиторія типу «відеодисплейний клас».  

4. Основні й допоміжний комп'ютерні класи.  

5. Навчальна інтрамережа.  

6. Місце швидкісного доступу до ресурсів Internet.  

7. Молодіжна дослідницька радіостанція.  

8. Апаратний комплекс для проведення масових заходів.  

9. Група технічної підтримки.     

Час дошки та крейди пройшов. Прийшли інші часи. Щоб не відстати в розвитку від навколишнього світу, потрібна неабияка технічна модернізація загальної освіти. А щоб допомогти школі у навчально-виховному процесі потрібна інформаційно-технічна служба.  

Завдання: Підберіть  матеріали для поповнення шкільної медіатеки:

·                 Електронні тексти програмних творів української та світової літератури ( вкажіть інтернет-адреси електронних бібліотек, якими ви скористалися); аудіо-книги;

·                 Тематична підбірка фотографій (наприклад, «Фотоальбом Лесі Українки», «Степові квіти», «Земля з Космосу» тощо;

·                 Відеокліпи, документальні, художні фільми або мультфільми, які можна використати на уроках;

·                  Аудіо-збірки дитячих пісень, пісень про школу, класичної музики, народних пісень тощо;

·                  Анотований список ваших улюблених інтернет-сторінок для складання єдиного шкільного каталогу інтернет-ресурсів

Підсумки та коментарі до домашнього завдання

Завдання №1 : Ділова гра « Неформальна бесіда». Ознайомтесь із порадами « Що робить неформальну бесіду неформальною?».

А) Складіть матеріали, які ви б могли використати під час неформальної бесіди на прийнятні теми ( погода, спорт, кіно, література, відпочинок, хобі тощо).

Б) Підберіть серію анекдотів, які можна використати під час неформальної бесіди.

В) Підберіть цитати-висловлювання видатних людей на актуальні теми, які ви могли б використати під час неформальної бесіди.

Д) Розіграйте на уроці неформальні бесіди/діалоги, які могли б відбутися після конференції на екологічну, краєзнавчу чи науково-технічну тему.

Завдання № 2: ознайомтесь із порадами «Правила етикету щодо використання мобільних телефонів». Проаналізуйте, на якому рівні сформовано ваш діловий етикет. Відмітьте заком «+» ті пункти, які ви виконуєте, а « - « ті пункти, яких ви не дотримуєтесь. Кожен «+» - 1 бал,  «-»-   0 балів. Скільки балів ви набрали?  



Підготувала вчитель Скрябіна Н.Ю.